72
крайній час. Ще хвиля, а обезсилені дружини впадуть, або зійдуть з поля, а тоді погибіль князя неминуча.
Нагло замовкли оклики радости, а під самим лісом зчинився крик і метушня. Кільканайцять Печенігів упало, поцілених ззаду стрілами. Ранені перемішалися зі сими, що боролися з Полянами під самим лісом. За першою сальвою пішла друга, третя, а кождій відповідали скажені зойки та крики поцілених. Ціле праве крило Печенігів подалося в зад, а в сій хвилині догадалися Поляни, що хтось їм приходить у підмогу. Вони гукнули радісно і з ножем в руці кинулися на розстроєні ватаги ворогів.
Їх окликові відповів нелюдський рев та свист, але він не вийшов з грудий варвар, лише від чималої ватаги дружинників, які вискочили з лісового півострівця напроти самого порога і серед скажених криків, махаючи збруєю та наломаним у лісі галуззям, кинулися між… коні Печенігів, що ждали на панів неоподалік поза плечами борців. Табун злякався і з дико лискучими очима та розвіяними гривами влетіли коні між борючихся Печенігів. Настав неімоврний заколот між варварами, які щойно певні побіди вигукували з радости. В млі ока відхлинули товпи від боєвого ряду дружин, та стали ловити розшалілі коні, або вбивати їх. А за табуном біг на чолі найдобірнійшої княжої дружини Мстислав і направив перший удар меча на сих, що обложили були княжі човни.
Мало хто уйшов з життям з поміж них, бо коли лише оклик: Перуне! залунав за їх плечима, зіскочив і князь з човна і мерщій повів своїх товаришів на ворога. Притиснені з двох боків Печеніги боролися до загину і згинули усі. В живих остали лише деякі, що сейчас на сам перший крик жаху за плечами подалися в зад і змішалися з товпою. Дружина князя злучилася з Мстиславом і обі наче тарани ударили на ворога. Та
