71
рони темні сили Ненаситця. Поки що не займали напасники його гриднів і лише перед ними кипіла страшенна січа на рівних умовах. Княжих людий було о много менше, але напасники були на конях, хоч уже не усі, бо многі з них ще передше позіскакували при приступі на човни. Зате дружинники були дужші, лучше уоружені, а при сьому хоробрі понад усі похвали. Ніхто з них не був би уступив ні на пядь, бо знав, що тут ходить о князя, з якого життям та здоровлям вязалося усе: побіда, слава, добича, поворот, життя!
Густо падали трупи з обох сторін. З виттям та стогоном умірали варвари, мовчки, спокійно гинули Русини, або видобувшися з глоти, перевязували глибокі рани рубцем сорочки, ременем, то-що.
І настала хвиля, у якій забули обі сторони, що бій сей має якусь ціль, а саме побіду над ворогом. Пяні кровю, кидалися на себе противники у скаженій злости і боролися, не оглядаючися ні на боки, ні позад себе. На віддаль кількох кроків метали списи та стріли, рубали мечами або топорами, шматували ножами. Навіть сі, що лежали уже у крівавому поросі, брали участь у боротьбі. Вони хапали ворогів за ноги руками, або пороли ножами черева коний та борців.
Тяжко було руським дружинникам достояти хмарі Печенігів, та проте ніхто й не думав оглядатися за дорогою до втечі, або за підмогою. Умлівали руки і у варварів, та всетаки побачили вони згодом, що їх більше чим ворогів та що остаточна побіда припаде таки їм, як що додержать поля, та з тим самим завзяттям доведуть січу до кінця. Серед темних, брудних товп стали почуватися дикі оклики радощів, або хриплий регіт та насмішки. Тоді Святослав, який з човна слідив за битвою з нетерплячкою, добув меча та зморщив брови у друге і раз у раз глядів у ліс, ждучи підмоги. Був уже
