70
бою з десять раз сильнійшим, а ще до того кінним противником. Він уступив за послідні човни, які стояли ще на валках, а коли наскочили вороги, засвистіли пірнаті стріли дружинників, а були вони о много сильнійші та цільнійші від печенізьких. Чимало таки „поганих“ повалилося коміть головою у траву, а дальші товпи роздавили їх копитами. Але не спинило се варварів. Озлоблені, дишучи пімстою за смерть своїх, з поновним ревом грянули густою товпою на човни.
Зпоза них, наче зпоза заборола, відбивалися княжі гридні мовчки, з розвагою та спокоєм. Раз у раз валився розчіхраний напасник під копита коний, а довгі мечі наче лискавки мигали над головами оборонців. Святославові знаменито послужили човни і як забороло і як охорона від стріл, а зате Печеніги вскорі побачили, що непроберуться на конях через деревляні стіни. Тому більшість зіскочила з коний і пішла приступом на дружинників.
Тоді у перве зморщив чоло Святослав, що стояв у найбільшому човні. Товпа могла мимо усеї хоробрости залити його слабкі сили повінню людських тіл. При сьому Печеніги стали зблизька кидати аркани і стягати оборонців з човнів між себе. Побачивши се, пізнав Святослав небезпеку і знову задув у ріг.
А в сій хвили усі дружини, що стояли поуз ріки, бігом пустилися туди, обіймаючи наче раменами від полудня орду Печенігів. Оторопіли варвари, відступили дещо, але вскорі почислили противника і полишивши малий відділ проти човнів, головною силою ударили на дружини, що перегородили щитами усе поле і наступали на них з луком, списом та мечем. Оклик „Перуне! Перуне!“ приглушив на хвилю шум порога і завязалася страшна боротьба. Печеніги знали, що наколи побють дружини, то Святослав не втече з човнів. Його пильнувала ватага лучників від поля та ліса, а від другої сто-
