62
було гордовитости і всі пізнали, що се не є ніякий любимець князя, лише звичайний собі начальник відділу, який сам може не дуже і рад, що мусить самостійно орудувати військом.
І справді, прикази князя були вправді ясні і точні, Мстислав мав як найкращу волю, але все таки князь наражував життя — сей найдорожший скарб руської землі. Він, Мстислав, мав бути сторожем сього скарбу. Не дивно отже, що весь сей час проходив у нього мов у горячці.
Човни плили міжтим з водою. Варяги передом, а за ними прочі дружини, кожда про себе. Між поодинокими відділами були чималі відступи, так що увесь похід розтягався на яку милю. Порядок сей заведено тому, щоби човни з поживою, яку везли зі собою дружини, не перемішувалися з другими, не наїздили на себе та не спричинювали заколоту.
Аж ось почувся з далека гук та шум води, яка розбивалася о ґранітові скали — се пороги. Ось тут почалася для дружини Святослава найтяжша праця. Через деякі пороги переїздили уміло улицьці керманичі з усім набором, при инших треба було людий та набір перевозити берегом, а лише порожні човни сплавлювано водою у низ. Поміж скельними лавами порогів була завсіди полоса спокійнійшої води і ціла штука керманичів лежала саме у сьому, провести туди човен. Але се не завсіди вдавалося і кілька човнів розбилося таки о вистаючі чорні лави. Що правда, се не спинювало походу, доки під вечір не доїхали дружини князя Святослава до пятого порога: Ненаситця.
Тут спинилися усі човни, а дружинники станули табором на березі. У перве від виїзду з Київа зібралися відділи знову разом і переночували в купі. Безчисленні огні запалали у тихому вечірньому воздусі, але веселості не було у зборі. Всі ті тисячі молодих людий не боя-
