174
Лют засміявся і обтер меч об одіж лежачого боярина.
— Спішися, старий скряго! — сказав, пора нам усім у Калинин двір!
Старий не відповідав, а Мстиславове серце у грудях стрепенулося на згадку Калини.
Побіда була повна. З парубків Власта не остав живим ніоден, а городські ізгої навіть рук не звели в обороні свойого господина і лише просили дозволу вертати домів. Ранком посідали на коні й поїхали у ліси, а Рогдай, Лют і Мстислав веліли поставити перед собою Власта, якого на ніч звязаним кинено у хлівець. Хтож зобразить одначе зачудування усіх, коли сторожа звістила, що Власта нема. Виломана стіна та сліди у болоті вказували, що боярин тікав крізь багно навперейми.
Вислані Рогдаївці не найшли слідів на берегах, видко Власт утонув у багні.
— Пробі! — сказав Лют. — Хто у багні увесь вік скоротав, тому у багні й кінець!
Мстислав велів зарізати когута та кинути у багно, а відтак відїхали усі у Залісся.
Ніхто не опише повитання та сих щасливих блаженних хвиль радості, коли Мстислав вернув у посілля батьків своїх, до свойого дворища, до своєї невісти. Кінця не було питанням, оповіданням, сльозам, дотепам. Один лише не брав участи у загальній радости — Рогдай.
Пережиття останніх днів добили у ньому старечого
