142
мира перед достойниками держави, бо переговори відбулися у чотирі очі, без свідків, протягом двох годин. Відтак зложено собі обопільно дари і посол відїхав.
Коли Мстислав увійшов зі Шварном та Свинельдом у гридницю, Святослав сидів все ще на тому самому місці з головою в руках. Він підняв її, скоро тільки воєводи посідали за стіл і сказав.
— Нову лесть придумав кесар Циміскій! Він дає нам поживу, богатий окуп за бранців і болгарські городи, а зате бажає мира і повороту нашого на Русь. Мені видиться, що темні є замисли Греків, а двійним їх язик. Сей посол не дармо позичав очий у собаки і лестився на усі лади, що аж противно було слухати.
— Якщо Ромеї дадуть припаси на дорогу, то ми перебудемо на Білоберіжжі зиму, а на весну вернемо з більшою силою. Кесар перечислиться — висказав гадку Свинельд.
— І я так гадаю! — підтвердив Шварно.
— А кільки має бути сього припасу? — спитав Мстислав.
— По два медімни збіжа на голову, потрібну скількість оливи, по трийцять сушених дунайських коропів та мясо з тисяча волів — відповів князь.
— Сього буде хиба доволі! — сказав Свинельд.
— Певно що так! — згодився і Шварно.
Але Мстислав почервонів і обізвався по хвилі.
— Вибачте воєводи, що я, головусий молодяк, таке говорю. Але Боги дали мені молоді зуби та молоде черево, а знаєте, що у молодих по битві та поході весь розум у череві та зубах. Добре є одначе часами послухати і черева, бо се скарбник сил вояка. Погадайте, що всі наші дружини виголоднілі і виснажені тримісячним постом та ненастанніми боями і походами, трудами та небезпеками. У безділлі зимівлі на Білому березі ми-
