140
Міжтим серед веселих окликів паювали воєводи добичу поміж гриднів, а і населенню дісталося дещо поживи. Але на загал було її небагато, бо у Греків також вже від давна нераз кухарював голод. Їда була, але ні вояк, ні робітник не наїлися завсіди до сита. Завдяки сьому одначе, що Русини здобули чимало коний та волів, показалося, що припасу стане ще на тиждень — два.
До сього часу надіялися гридні побіди та походу у Ромелію і Македонію, де було усього вдоволь.
Лишень князь не поділяв загальної радості. З його ума не сходили страшні картини голоду з попередньої ночі і тому глядів у будуччину не так рожево як давнійше. Сидячи у гридниці на тому самому місці, де сидів перед битвою, обдумував саме пляни дальшого ведення війни, коли у кімнату вбіг обмитий та переодягнений Мстислав і кинувся князеві до колін.
— Вітай, княже, світло очий моїх! — сказав. — Не гнівайся на мене, що не сповнив приказу, але як тобі ромейська лесть відбірає болгарську волость, так мені узяла свободу.
Князь ласкаво підняв молодця та поцілував його в чоло.
— Нічого, сину, я знаю, що не ти винен, а я, що пустив Грека у Переяславець. Він украв тобі мій перстінь…
— Не украв, а видер силою… — перервав молодець, червоніючи.
— Ні, таки украв, — усміхнувся Святослав, — бо силою не був би тобі його відібрав. Сила, се благородна річ, а лож, підступ, крадіж, се одної матері діти. Показавши сей перстінь Свинельдові, приказав йому моїм
