137
противника з мечем і щитом — не бажав бач користати з хвилевої переваги над ворогом. Своїм ратищем вирівняв лише умови бою, бо Склір мав коня, а він ні.
Аж ось зірвався зі землі гетеріярх, червоний мов бурак і крикнувши хрипло, кинувся на Святослава. Але і тут не повелося йому. Його удар певно був би розрубав щит та відтяв принайменше руку князеві. Тому підставив князь у останній хвилі щит скісно, а усім тілом подався дещо в зад. Нагальний удар зісунувся боком і лише зі щита полетіли самоцвіти і золоті прикраси, а від розмаху похилився велетень Склір на право. Одначе заки зміг випрямитися, лискавкою впав йому на шолом гартований у Дамаску меч Святослава саме у те місце, де шолом лучиться з караценою. І не видержав шолом. Наче відтятий кравцем кусень сукна, відпала карацена на плече, а з розваленого черепа хлинула високо струя крови. Не видавши голосу, звалився великан, наче дуб під сокирою дроворуба, у порох побоєвища.
А тоді шал радости огорнув руські дружини, а блідий переляк обхопив Греків. З новим розгоном та безпримірним завзяттям накинулися на катафрактів гридні і почалася різня людий і коний.
Половина панцирних їздців Византії лежала уже у поросі, прочі збивалися довкола вежі у купу, коли нагло страшенний гук роздався за їх плечима. Коли оглянулися, побачили, що вежа горить наче смолоскип, клуби глизкого диму та полумя бухають усіми вікнами, а на добавок горішній поверх завалився нагло з ломотом і на Греків посипалися горючі бальки, шкіри, казани зі смолою, то-що.
Тоді огорнув кождого нестримний жах і мов на даний знак розбіглися оборонці валу Ромеїв наче воробці перед шуляком. Зпоміж утікачів вискочили два обсма-
