131
за дурний, щоби вдаватися у якінебудь заговори і не питаючи, убивав кождого, кого вказав йому деспот.
— Ні, Скліре! — відповів. — Ми пустимо на сих варварів твою сестричку!
І рукою вказав на вежу. Ціла дружина засміялася, коли кесар зволив закепкувати собі зі Скліра, а сам гетеріярх аж заходився від реготу, узявшися за боки.
— Пересунути кінноту на східню сторону міста! — приказував Циміскій. — Піхотинці стануть від полудня і заходу. А тут при нас катафракти і ти, Скліре. Стратіґу Калокире, прикажи висунути вежу вперед, уставити дула і ждати приказу. На даний знак підпалиш місто. А тепер просім Всевишнього про побіду над сими ворогами нашої віри і влади!
Кесар відкрив голову, а духовник прочитав голосно молитву і дав кесареві й усім христіянам поцілувати темну ікону Богоматері у золотій ризі — Панаґію.
По хвилі розійшлися стратіґи, гетеріярхи, протоспатарії та инші офіцири по відділам і почалися рухи військ. Головно коло вежі кипіла робота на всі руки. Мужиків, які по вечері поклалися були на супочинок, побудив грімкий голос команди і всі на даний знак вхопили за линву, щоби потягти потвору вперед. Послідний приступ на Доростол мав начатися зі сходом сонця.
Між робітниками, яких побуджено о півночі, були Мстислав і Рослав Вюн. Вже кільканацять днів працювали вони разом з болгарськими мужиками і Мстислав підучився дещо грецької мови, так що розумів її не гірше чим другі. Нікому й на гадку не прийшло глядіти їх між робітниками тим більше, що одіж Мстислава подерлася до решти при ношенню каміння та неотесаних брусів і замазалася скальним олієм. Воня земної смоли била від нього на десять кроків, а лице, груди і руки покрилися чорним, мастким болотом зі земної ропи, змі-
