116
миться. Тому і остеріг я тебе і остерігаю на дальше. Тям, воєводо, що ти не на Руси, а у грецьких руках, де словами закривають лишень гадки, а висказують зовсім щось друге…
Мстислав горів одначе з нетерплячки і перервав Рославові.
— Остав се! — сказав — я тебе порозумів добре і дальше розуміти-му. Ти мені кажи, що з князем?
— Князь відступив у Доростол і борониться від Болгар і Греків перед містом. У чистому полі не встоїться лава руських дружин перед панцирними комонниками.
— О, вони певно не візьмуть його силою! — закликав Мстислав — він орел, а вони кури. Горе їм!
— Великою є сила Перуна, — се правда, — але нема у нього як і у Дажбога лести, підступу, грецького вогню, страшних метавок на огонь і каміння! Поки держиться князь у полі, поти гаразд. А раз замкнувся він у городі, так буде біда!
— Чомуж-би йому тікати у місто?
— Їсти нема що, людий богато, поживи мало, тому і сил не достає. Голод!…
Мстислав понурив голову.
— Тікаймо, Рославе! — сказав по хвилі. — Я мушу бути при князеві і побідити, або згинути враз із ним. Поможи мені!…
На сходах почулися знову кроки. Урядник цісарської поліції ішов заступати сторожа при вечері. В сій хвилі запіяв Рослав мов півень, так що Мстислав аж відскочив.
— Хай не знає, бісова харя, що ми балакаємо, — сказав шептом. — Я до утечі вже усе зладив, недостає мені лишень сталевого долота, щоби виважити крату. Але сторож має таке знаряддя і я постараюся украсти
