варяги розбивали єдину забезпеку народу — укріплене місто? Саме тоді, коли всі з тугою виглядали свого сонечка — Володимира, самозванець займає його престіл, а з володаря величезної держави руського племени робить ізгоя? На Перуна та Дива! Горе йому й усім, що з ним!
Вже з ранку озброєні огнищани, купці, ремісники та передміщани стали збіратися юрбою на вулицях та Подолі, біля пристані та при виїзді на Берестово. Всі знали вовчу вдачу варягів і всі раді були з того, що Володимир вивіз варязькі полки у Візантію; а тут варяги мали б стати панами усієї землі? Жорстокість, безоглядність, нахабність та несправедливість варягів були надто відомі, їх геройство у мирному побуті було скоріше хибою ніж прикметою, а саме мирне пожиття, а не воєнну заверюху любить спокійний невійськовий громадянин. Тимто всі гуртки рішили не приймати нової влади та порозумітися з земським боярством, яке у неприяві дружини правило городом та землею.
Рівночасно у домі Путяти зібралися визначніші земські бояри. Бракло тільки Мощанина, який від двох днів чомусь не покидав капища на Берестовому. Страшне обурення панувало у зборі. Ось на площі перед княжим теремом валяються у пилі окервавлені та до нага обдерті тіла любимців — дітей, викохані матерями, випещені батьками, нерідко уже на старости літ. Як тільки Путята появився між боярством, скажена лють вибухнула між зібраними, немов то старий боярин відповідав за те, що сталося.
