— Значить, віра наших батьків, наші боги, волхви, обряди, все те не має сили, все те омана? — закричав волхв розмахуючи руками. — Перуне! вдар громом у цю гридницю, спали на попіл дворище, убий відступників!
Гробова мовчанка запанувала у зборі. Так не глядів на цю справу ніхто. Відступництво? при чому воно? Хто покидає капище ідола, той видко найшов собі другого, відповіднішого, кращого. Невжеж мудра Ольга була відступницею?
З нехіттю знизав плечима старий Путята.
— Достойний волхве! — сказав. — На твому тімені тільки зим полишило сніг, що й на мому, а базікаєш, як молодик, який побачивши скипку, кричить: „Пожежа, люди, я бачив огонь!…“
— Ха, ха! — сміявся волхв — тут молодик правду каже, бо де скипка горить, там огонь і є! Багато дечого може згоріти від неї!
— Ні, і паки реку, ні! — гримнув Путята і палицею стукнув об долівку. — Якби князь покинув своїх та приєднавшись до наших ворогів ішов на нас війною, га, тоді він відступник і пора нам подумати про другого. Скипка горить на те, щоб розсвітати темряву, а пожежа на те, щоб знівечити людське добро. Хто скипки боїться, той нехай уважає, щоб не мусів світити собі пожежею!
— До чого гнеш, Путято? — спитав їдко жрець.
— До того, що вже від Аскольда є в нас христіяни і то щораз більше стає їх на нашій землі. Ця нова віра наче вода у пісок всякає у народ і хто
