лись купцями і знали, як вести виміну, не обезцінюючи гроша.
Коли вже почалося жниво, наспіли з Корсуня купці, які привезли дві вістки. Одна з них звичайна та буденна від того часу, коли Володимир засів на київському столі — вістка про перемогу та відзначення князя у Візантії, про вінок, мантію, скиптр-яблуко, та про царівну Анну. Ніхто з тих, що знали князя, не сподівався нічого іншого. Хотів, рішив, поїхав — і мусів добитися свого. Та друга вістка виповзала десь із південного овиду наче запона чорних хмар, з яких може вийти ясне веремя, а може прийти і хуртовина, — вістка про те, що князь приняв з рук порфірородних імператорів враз із вінцем — хрест!
Оба купці, які її привезли, мали й письмо князя до Добрині. У гридниці на Берестовому ще тої самої днини зібралися визначніші бояри Києва.
Відразу пізнати було, що тут стрічалися з собою дві ріжні верстви, дружинне та земське боярство. Уже зверху вони чимало ріжнилися від себе виглядом, строєм, поведінкою, мовою. Дружинні бояри або ще самі сідали на коня чи в човни, або мали за собою життя, повне трудів, небезпек, боїв. Стать їх була стрункіша, їх груди подавалися вперед і голова гордо відхилювалася взад. В їх ноші переважали короткі каптани, візантійські плащі зі запинкою на плечах та тугі чревії; на головах у багатьох видніли острокінчасті шоломи, і ніодин не був без доброго меча при боці. Деякі мали ще че-
