Сторінка:Опільський Ю. Ідоли падуть. Том 2 (1938).pdf/59

Ця сторінка вичитана

— Воєводо — закричав, хапаючись за голову — чи ж я йшов би сюди, якби був зрадником?

— Так, тебе вислали, щоб ти щераз повторив свою роботу між нами, — відповів Свен, а його страшні очі упялилися в обвинуваченого. — Таке випряли Норни і я як вірний син богів піду назустріч конечности і дам тобі нагоду оглянути наш табор із вищого місця.

Мов пара рисів із дерев на молодого оленя, так кинулося на Албаза двох вартових і притримали його, а третій ятвяг закинув йому на шию зашморг. Ятвяги перекинули другий кінець зашморгу через галузь високої сосни і підтягнули напів божевільного ховарезмійця. Руки його опали, ноги витягнулися, лице зчорніло, тільки язик висунувся зпоміж жовтих зубів, а малі, скісні очі, круглі й мутні, вийшли наверх.

— Світлі Ази наслали нам цього сина пітьми, щоб розкрити витівки ворогів — сказав вкінці Свен. — Світле око Одіна спочило ласкаво на його вибранцях. Їдьмо негайно. Якщо прийдемо на час, захопимо ще ворога у сні і одним махом можемо закінчити війну за Волинь.

— Волинь багатий край. Те, що маємо взяти завтра, треба взяти нині.

Уже сіріло на сході, коли ятвяги прийшли у прорубані ліси біля Мощаниці. Арне, Свен і Лянктас опинилися на дорозі, якою минулої днини тікав до них Албаз. Від півночі та заходу ліс підходив тут під дворище на два стріли з лу-