Сторінка:Опільський Ю. Ідоли падуть. Том 2 (1938).pdf/47

Ця сторінка вичитана

— Які ж у тебе помічники у наміченому ділі?

— А коли можна надіятися дружини князя? — спитав у відповіді тивун.

— Мабуть позавтра в полуднє! — збрехав Станко без надуми, — здається пізніше, ніж швидше.

— То саме добре! Побємо варягів сьогодні вночі, а завтра з грішми втечемо у Звенигород чи Теребовлю, або який інший червенський город. При цьому вирядимо й майно боярина у Київ, дружині підішлемо вісточку та провідника, а цей поведе її куди, коли треба. Ні нога не повинна втекти з дворища!

Очі Албаза світилися від захланности, а в кутиках чаїлося лукавство. Так! Це був певний чоловік, одначе…

— Все те гарно! Сам Бог наустив тебе, тивуне, на важке діло, але чи воно вдасться, їй Богу не знаю. В мене є тільки двох ортоків і дві руки.

Албаз засміявся стиха.

— Ха, ха! На торговому ділі стоїть лад руської землі. Ось цим, — тут показав рукою на розкинену куплю, — я зєднав собі чимало однодумців. Вони в довгу у мене, а таких, які зовсім невиплатні, буде до трицять. Спитаєш може, чому я даю товар голякам? Саме тому, щоб мати в разі пореби готові мечі й рогатини. Я дарую їм довги, якщо поможуть мені побити варягів. Сьогодні вночі вони можуть бути тут.