годі. Коли ти все знаєш і без мене, то розкажи, що знаєш, а тоді порадимося обидві, як дві безпомічні жінки.
Мирослава стала розказувати, як вміють розказувати тільки жінки — з усіми подробицями. Не пропустила ні слова.
— І все те, що ти тут кажеш, все те… суща правда? — спитала княгиня, дивлячись в очі дівчині.
— На гріб матері, на сиву голову батька!
— А твій батько, гадаєш, знає про задуми Свена?
— Не знаю, що на це відповісти. В усякому разі, гадаю, що був би мені сказав про те, а то і просто віддав мене Свенові! Видко у змові між ними і Свеном вирішили вибрати княгинею тебе, достойна, бо сьогодні зранку казав мені ще на від'їзді: „Йди, доню, на Берестово і слухай в усьому княгині. Не забувай, що вона завсіди була ласкава на тебе та на наш рід“.
Та сумніви не покидали Рогніди.
— Можливе, що Свен бажав тобі тільки закрутити голову, або зєднати собі підмогу земського боярства, женихаючись до тебе?
— Ні, він ніколи не запобігав моєї ласки ні в цей, ні в другий спосіб, а якщо бажав мати при собі бояр, то навіщо було йому говорити зі мною?
Живо підтакнула княгиня.
— Він справді зрадив перед тобою один із своїх задумів і перерахувався! Ти дала Свенові ро-
