— Нехай Олешич сам доходить свого права проти мене. Побачимо, чиє сильніше. Ось тобі і розвязка.
— Так, але чи ти знаєш, герою, що я повязана не тільки словом Олешича, але й хустиною князя? Рука, яка посягне по неї, — всохне, і нема на всій нашій землі сили, яка захистилаб її від княжого гніву.
— Дівчино! — гукнув нетерпляче Свен і затиснув ручку меча. — Навіщо ти дратуєш мене, замість словом згоди покласти основу новому княжому родові? Саме того князя, якого ти боїшся, береться звалити ота рука, яку подаю тобі. На всіх богів Гелі й Азґарду — не мудруй і не отягайся!
Гордо піднялася Мирослава зі свого місця.
— Вчини це і проголоси своє княже право на місці Володимира, а тоді посягнеш і по хустину, якою він мене повязав. Я не рабиня, яку можна взяти з нудьги чи з примхи, і кинути потім на посміховище. Я — боярська дитина і боярську честь збережу, хочби мусіла шукати помочі у Дніпра та сестриць русалок.
— Подумай, Валькиро моя, що ти була мені завсіди краща над усі жінки світа! — заговорив швидко, наче боявся почути образу. — Кращою та милішою, хоч доброго слова не дала ти мені ніколи. Для тебе я кидаю навіть ласку Рогніди, твому синові даю престіл Києва, а ти мовчиш?
Та в цю хвилину, якби від тону його голосу промінь осяяв ум дівчини. Вона найшла звязок між
