галу в користь одиниць появляється тверда рука влади над усіми і для всіх.
При великому столі у гридниці Козняка сиділи Козняк, волхв і Мощанин. Волхв розказував, що було на раді і аж волосся рвав на голові при згадці про вечірню жертву.
— Ось недавно мій єдиний син помер від злої гарячки… Ні я, ні мій брат не слабували на таке ніколи. Так покинули давні, добрі боги князя і його землю.
— А що я маю казати? — потряс головою Козняк, — коли мені старому сина зрадою вбили у степах, а дочка вяне під хустиною Володимира?
— А хто віддасть мені втрачені почести? — докинув Мощанин.
Замовкли. Свен переложив меч між коліна та спер бороду на рукоять.
— Саме з цієї причини і я покинув колись рідну землю, — почав тихим голосом, — і радів, що не бачу довкола себе хрестів та чорноризців. І кленуся вам на Ерцсу та меч, — тільки смерть відступника перепинить лихо….
— Душегубство? — зжахнувся Козняк.
Ніхто не відповів. Скритовбивство було у полян чимось небувалим. Убивали явно, отверто, у суперечці, двобою чи бійці та крадьки не вбивав ніхто. Хіба весняна Лада, зведена чарами купальної ночі позичала часом у темної Морани її блідого
