гам за опіку над князем і землею, за справедливість княжого суду, а при цій нагоді обговорювали події дня. Мало не що-днини прибігали гінці з Новгорода, Овруча, Перемишля, Теребовлі, Червоного Города та купці з далекої чужини з товаром — звістки приходили тут з усіх усюдів. Всі громадські справи були теж темою вечірніх розмов біля капища. Та сьогодні тільки один отрок у білій одежі стояв біля воріт і диму вечірнього кадила перед головним ідолом не нюхав ніхто. Свен покрутив головою.
— Де волхв? — спитав.
— Пішов до боярина Козняка! — відповів отрок.
— То вечірня жертва вже скінчена?
— Сьогодні не було сходин.
— Щож таке сталося?
— Кажуть, що князь найшов собі у Греції другого бога, того самого, якому колись покланялася мудра Ольга. Тому нікому не спішно до капища. Старому наче хто вуса дьогтем вимастив. На яких десять гривень приносів урвалося. Ха! ха!
— То ти рад цьому? Може й ти грецької віри?
— Я? Що вам таке? Я слуга Перуна! Якщо Перун князя не покарає, значить той новий бог за нього дужчий.
Свен мусів признати, що устами отрока промовляє більшість народу. Він зрозумів, що замість необмеженої самоволі вікінґів, на місці гнету за-
