— Так, отрута! Брехня і отрута це тільки для сильних злочин; для безсильних це єдина зброя, якою можна знищити всесильного переможця.
— Ох! Гадюча їдь це витвір Альбів і Ніфлюнгів. Не нам, нащадкам азів…
— А чи „він“ їдучи у Грецію питав про наших світлих предків? Чи вагався вбивати Рогволода?
— Він не вживав ні отрути, ні брехні!
— Бо мав силу, дитино, якої нема в нас. Ніхто у світі не осудить нас за такий учинок. Як нам добитися помсти, коли між нею і нами престіл великого князя і безліч озброєної рати? Коли безвільне, придушене племя хапається за змову — воно тільки борониться. Це рука долі! Що кому випряде Норма, це й здійсниться.
Вийшов, та як тільки його кроки притихли, Рогніда прошепотіла: „Тобі сниться Аскольдів престіл мойого сина? Ха, ха! Не тобі надити мене обіймами після Володимира. Ох, затямите ви всі руку Рогніди. Помста Ольги була іграшкою супроти моєї!“ .
Потонувши у думках ступав Свен через базар та опустілі вже вулиці. Довгі тіні домів та дерев заповнювали їх. Було спокійно, тільки зпоза плотів та воріт невиразно доходив гамір людей, які вечеряли.
Біля капища Свен спинився і кинув оком у просторе подвіря. Звичайно при заході сонця було воно повне бояр та огнищан, які дякували бо-
