Сторінка:Опільський Ю. Ідоли падуть. Том 2 (1938).pdf/18

Ця сторінка вичитана

— О так! — закликала Рогніда з палаючим лицем. — Я розумію тебе тепер, розумію як не можна краще.

— Ба, пізно вже і мені. Треба було покликати тоді у спальню князя… мене! Нагода минула. Ніяка понада не приманить його, раз він бачив у твоїх руках меч. Нам залишається тільки один шлях — змова!

— Змова? Навіщо змови? Один удар і хай увесь світ пропаде! Навіщо змови? Від змовників багато слів та крику, а діла мало.

Говорила відриваними реченнями, швидко, задихуючись. Свен покрутив головою.

— Рогнідо, хто бажає успіху, то мусить приготовити його зрілою надумою, холодним міркуванням, а не пристрасно випльовувати зі себе слова ненависти, злости, завзяття. Зрілий герой замахується рідко, але завсіди доцільно.

— Легко тобі радити, де йде діло тільки про вражену честь мужа. Ти можеш поглядіти собі слави скрізь, перед тобою ввесь світ від Візантії по далекий Вінлянд. Але я?… Моє все життя звязане з тією проклятою землею, якою править він, той сам, що оце покидає мене як рабиню, і шукає блеску царського вінка, золотої дочки володарів світа. Ах, ти ніколи не зрозумієш мене…

— Навпаки! Я дуже добре розумію, що ти любиш Володимира і не смерть батька чи братів, а ця друга жінка доводить тебе до розпуки. Ти заздрісна Рогнідо, як кожна дочка Фріґґи.