Та Володимир кивнув рукою:
— Ти чоловік війни і знаєш, що Корсунь упав уже тиждень тому!…
Катепан мовчав.
— Один кивок руки і моя рать могла б обрушитися на вас, як колись раті Святослава, і з вашого города не залишиться ні сліду. Та, як христіянин, взиваю тебе: віддай город, Феодозіє, щоб кров братів твоїх не впала на твою голову!
— А на чию впаде моя кров, князю? — потряс головою грек. — Я чесний, старий вояка, тямлю Цимісхія і Святослава і знаю, що ти, милостивий, кажеш правду! Тому бажаю прохати порфіродних, щоб виповнили заключену умову по правді божій і спасли волость, без якої ніодин грецький дромон не посміє виплисти на води Понту.
Володимир мовчав хвилину і глядів на прибитого горем катепана, наче бажав збагнути, чи у словах його щирість чи хитрощі.
— Він правду каже! — шепнув Анастас.
— Бачу це! — відповів Володимир і звернувся просто до катепана.
— Феодозіє! — сказав. — Завтра ранком із корсунської пристані виїде дромон. Я приготую його сам, а ти пішлеш тільки післанця, який передасть устно ось що: „Володимир з божої ласки князь усієї Руси домагається, щоб невіста його з усім почотом, належним його достойности і силі приїхала до місяця до Корсуня. Якщо її не буде, то його рать у перших днях липня буде під
