Ніхто не відзивався.
— То я скажу. Стратіґам треба облегшити рішення і вчинити щось таке, щоб усі, навіть царгородці бачили безвиглядність дальшої оборони. Можна це зробити на три способи: підпалити місто, виголодити його або позбавити води. Одначе підпалене місто може згоріти ціле, а цього ми не бажаємо. Виголодити його важко, бо самі ми підвезли їм поживу. Залишається третє!… Криниць у городі нема, воду спроваджують із гір проводами. Треба знати тільки де вони, а до трьох днів город піддасться.
На це підняв голову Анастас і заговорив.
— Давно я, милостивий, ждав на хвилину, щоб віддячитися за те добро, якого зазнав від тебе. Ця хвилина прийшла і слава Господеві, що дозволив мені діждати її. Я маю рисунок з розкладом города ще з тих часів, коли я жив у ньому. Я знаю башту, де кінчається водопровід, який допроваджує воду з гір. Між оцим місцем і джерелами треба шукати проводів…
У тій самій хвилині прийшов до князя післанець.
Він питався, чи князь не захотів би приняти без свідків катепана, який крадькома бажає прибути у руський табор. — Годину пізніше, коли воєводи розійшлися з наради по своїх домівках, серед найстрашнішої зливи, блискавок та громів, у хату вступив невеличкий, сивавий уже муж у напів варварському, напів грецькому одязі звичайного корсунянина.
