— Пять сотень, а що здобудеш — твоє!
— Ха, ха! Як так, то я й сам на це пішов би, будь у мене люди. Дай мені людей!
— Не я, а цей огнищанин дасть тобі їх, — звернувся Роман до Вишати. — Подбай, достойний, за варязькі плащі і передай їх моїм людям у господі. Наші шоломи та човни й без того скидаються на варязькі, здалека не буде видко.
Другої днини Роман ще спав у господі, коли прибігли перелякані руські купці.
— Хоробрий воєводо! — поклонився київський огнищанин Вовк, — відвернулося лице Хоре… Господа від слуг твоїх. На морі показалися варяги і граблять грецькі судна. Всі, що виїхали ранком, завернули назад. Та пять великих круглих суден пропало з усім достатком. Купець Кіродул вернувся на човні сам один з одним гребцем. Що нам робити?
— Залишити всі опорожнені кораблі на березі, а мужву озброїти і стягнути біля мого стану. Я вже вчора ввечір вислав своїх людей за варягами. Вони загорнуть їх від сторони моря і приженуть під вечір сюди, а ви маєте бути готові переловити їх, ще заки допливуть до берега.
Відразу почався на фльоті рух. Вино, паволоки, зброя, посуда, сукно, прикраси та всяка грецька купля не займали багато місця, тому до повороту доволі було й шостої частини всіх суден, які виїхали були з Києва. Купці вибирали що кращі та лекші й вантажили їх куплею та поживою, а гребці з рабів помагали їм переносити та
