один, його служба покинула його. Ніодного зеленого віночка не було видко на подвірі, кущі та моріг були потоптані ногами, відломки зброї, одежі та харчів валялися довкола.
— Правду кажеш, милостивий! — відповів заляканим голосом. — Відвернулося лице князя від богів та їх слуг, але що я не тільки їм слуга, але й тобі раб, то й повинуюся.
Кивнув головою князь, звернувся до прибічників :
— Олешиче! Оттут скажи зараз вкопати хрест! Тут лежали тіла ваших отроків, побитих поганами, тут змагалися давні боги зі сонцем правди, з царством Божим. З тієї крови нехай виросте хрест і нагадує усім, хто спас їх від меча варягів та від соромної неволі.
Гридні принесли величезний дубовий хрест, що його князь приготовив завчасу, викопали глибоку яму і тоді князь власноручно перевязав вершок хреста линвою, даючи знак, щоб потягли його вгору.
Затріщали гужі, ухнули гридні і серед святочної мовчанки над юрбою полян став звільна підійматися хрест Господен. А тоді залунав над головами могутній голос князя.
— Народе мій! Ось знак триєдиного Бога Вседержителю, який обіймає всіх і вся. Йому я завдячую вінок влади та сили. І вам він дав перемогу над ворогом. Йому покланяюся я та бояри мої, поклонися йому і ти!
