хилився від розмаху. Цю хвилинку використав Роман і звалив Свена з ніг.
— Беріть його! — гукнув.
Все, що жило, кинулося на переможеного. Наче муравлі на гадюку, яку збиточні хлопці кинуть у муравлище, налягли на Свена гридні і швидко звязали його мов дитину. Роман поставив біля нього сторожу, а щойно тоді привитався зі Станком. Бажав було привітатися і з Козняком та Мирославою, але на відгуки страшної боротьби у місті тільки усміхнувся до своєї дівчини. Мирослава тільки вибігла за ним і проводила його очима далеко заслухана у звуки, які долітали до неї аж сюди.
Над новим містом стояла заграва. Жахливо рвалися у нічній темряві крики скажених борців та зойки людей, які гинули в безнадійному бою.
Простора світлиця дворища виглядала на побоєвище. Посередині валявся розбитий стіл та поламані стільці, пірвана скатерть, потовчений та потоптаний посуд, що попадав із мисників. Валявся по землі і золочений божник, сухе зілля та золочені ідоли, під якими стояв Свен, коли боронився. З долівки челядь усунула вже трупи гриднів та варягів, тільки чорніли ще калюжі крови. В куті сповитий мотуззям лежав Свен. Його лице було біле як стіна та скривлене у маску болю.
