реднім, а передні гнали збентежені без проводу та ладу. Накази Богдара глушили стогони і зойки ранених та рев напасників, які взивали своїх богів Скандинавії та Ісляндії. Вкінці не вдержали невправні у ручному бою огнищани та купці наступу і повернувшися втікати, наскочили на боярські дружини, які щойно спішили на майдан, перемішали їх і потягли за собою. Майдан опустів, дзвін замовк. Закидане густим трупом боєвище залишилося в руках Свена.
— Де ж Гельґі? — спитав Свен.
— Гельґі витягнув зі шолома жребій смерти! — сказав Еріх і склонив голову.
Мовчанка залягла зборище, вкінці підняв руку Свен.
— Ґялляре! Йди і відбери від гриднів Гельґія присягу на моє ймення.
— Слухаю! — відповів Ґялляр з усміхом, вложив у піхву меч і підбіг у двір князя.
Тоді вже почалася грабіж усіх дворів біля майдану, де варяги обдирали трупів зі зброї та одежі. Сам Свен порозставляв варти і вернувся у капище. Тут господарили вже варяги безшабашно і без Еріха вони певно не пожаліли б золотих та срібних прикрас, самоцвітів на ідолах. Еріх не дозволив їм на святотатство, дозволив тільки пограбити майно Ярослава та його помічників, які жили по хатах біля капища. Даремне благав його волхв залишити йому хоч цінніші предмети. Еріх тільки засміявся:
