98
ло це байдуже. Раз вона тут — увесь світ перестав існувати для мене. Бували-ж — я мріяв тоді — у Римі та Візантії цариці, які не нехтували простими лєґіонерами, або й поганячами мулів, коли їх око зупинулося на них. Якстій я кинувся їй до стіп. Я став членом її прибічної сторожі, довіреним воротарем, безумно закоханим звеличником, дорадником, а потім ворогом — з люти і заздрощів, коли я бачив її невірність супроти всіх. На її дворі її чоловіки та почитувачі гинули та щезали несподівано. Ти сам знаєш, милостивий, що Іван Цимісхій помер нагло, як імператор Роман, Костянтин Порфіродний та багато-багато інших. А між першими, яким загрожувала саме така доля після смерти володаря, був я!… Ось чому криюся я ось тут на острівцях Лукоморя і ось чому бажаю загибелі Варді, внукові Никифора! Спитаєш мене напевно, навіщо я приходжу до тебе, князя Руси, покищо союзника моїх ворогів? Тому, милостивий, що ти не грек, отже не можеш бути заодно ні з загонистим Василієм, ні з розпусним Костянтином, ні з Вардою! Всі вони піґмеї, а ти — велитень! На твій поклик збирається рать удесятеро більша від полчищ царя франків Оттона, володаря Заходу! Ти один можеш спасти Візантію від нової ворохобні та унаслідити гідно спадщину твого великого батька, перед яким тремтіли колись високі ворота Маґнаври. Я бачив це, я бачу теперішнє, і…
Анастас зупинився і оглянувся на Романа.
— Іди, Романе, глянь, чи військо готове — приказав князь.
