92
Легенький східній вітрець ніс на свому мягенькому крилі хвилю пахощів. Вони плили наче із кадильниць, які стоять по боках престолу імператора і нагадують усім, що вони не у звичайній хаті, а у святині, у церкві, де пробуває єдиний заступник Христа на землі — цар ромеїв…
Вони плили з Кольхіди, знад глибокого Ріону, з роскішних садів Лязіки, із цвітників Сезаму і Синопу, з фіґових гаїв Нікеї, знад озер Бітинії та з її буйних лісів. Короткі, низькі хвилі Лукоморя тихо плескали об скелисті береги Гелєспонту, пливучи за струєю на захід, туди, де у кривавій заграві за скалами Сесту рожеве світло обливало пустий скелистий беріг Херсонесу, який відбивався під буйною рістнею вкритого азійського узберіжжя. Все було тихе, спокійне, наче півсонне, скала й вода дихали рослинними пахощами.
Біля устя почався рух. Довгим рядом стояли тут чималі темні човни з носами вирізаними у страховинні пащі казкових звірів. По боках видніли два ряди круглих щитів, зпоміж яких виставали довгі важкі весла. Посередині підіймалася невисока щогла зі звиненим вітрилом. З лавок, яких у човнах було поверх трицять, підіймалися високі стрункі постаті мужів. Мало не у всіх були на головах кінчасті шоломи, у декого навіть із крилами, але без наличників. Так як льодові гори окру-
