Сторінка:Опільський Ю. Ідоли падуть. Том 1 (1938).pdf/91

Цю сторінку схвалено

91

страшні, так і душу тягнуть із мене… Але він убивник Доброгоста, клянуся могилою батьків.

Не скінчив клятьби. Сильна рука варяга вхопила його за обшивку каптана і потягля на середину кімнати. Напів непритомний молодець вихопив меч із піхви, та ледви підняв його, коли лискавкою майнув над його головою меч Свена. Задзвеніли вістря вдаривши об себе, Станкова рука затремтіла, меч вилетів зі задеревілих пальців, а меч Свена впав на череп молодця. Зі стогоном звалився Станко на долівку, в один голос закричали всі присутні, а крик Лелітки виріжнювався зпосеред гамору, наче крик чайки. Рівночасно підняв Свен руку до другого удару, бо чув, що його меч тільки зранив Станка, але не розторощив його. У цю мить старий Козняк переступив тіло молодця і обидві руки простягнув до варяга. Юрба парубків вбилася між противників галасливою хвилею і розділила їх. Свен відступив під двері і хвилину завагався, що йому робити. Мимохіть подалися найближчі взад, а гордий сміх промайнув по чорнявому лиці варяга.

— Тремтять — сміявся — бо знають, що цей меч одним ударом пробиває у скелі глибоке провалля. Цим разом залишаю вас у мирі! — зеленим огником очей зупинився на Мирославі і Кознякові — бо меч героя щадить сивий волос на святій голові старця. Потоки крови і стогони це погана музика у святині золотої Сієфни.

I схиливши голову перед Мирославою, сховав меч у піхву і вийшов.