90
— Пождіть — вмішався старий Козняк і сказав нишком кілька слів до боярина з Мощаниці. Підійшов до Станка і відвернувши його до вікна, подав йому чарку меду. В цю мить побачив у очах молодця… дві сльози. Брехун не плаче! І ніхто не силував його обзиватись у такій прикрій хвилині.
Свен глузував немилосерно з приниженого противника.
— Ха! ха! Дивуєтесь, чому він на героя бреше, наче собака на місяць? Бо він бачив як поганці вбивали Доброгоста, але не було в нього відваги оборонити своїм тілом друга від загибелі, або згинути з ним разом.
Тимчасом старий і Лелітка заспокоїли Станка.
— Станку! — говорила нишком Лелітка — потверди ще раз свої слова, бо ось батько Козняк конче бажає знати правду!
— Скажи, сину, не бійся! Під моєю стріхою нічого тобі не станеться. Ось глянь ми вже не самі!
За той час прикликана Славомирою двірська служба наповнила світлицю. Топори, рогатини, ножі, цвяхами набивані палюги видніли в їх руках. Хто що захопив дома, з цим і біг боронити господаря, бо у полян вбивали наче скажену собаку нахабного напасника.
Станко підбадьорений спаленів.
— Боярине, Лелітко, Мирославе, Боже! — закликав. — Зрозумійтеж мене — благав. — Я не його боюся, а тільки його очей… ух! вони такі
