80
— Мовчи, боягузе, — просичав крізь зуби Свен, — якщо осмілишся перед кимнебудь повторити це, так знай, що це буде твоє останнє слово на цьому світі. Все, що скажеш проти мене — це наклеп печенізького конюха та підлого раба!
Станко вже бачив, як його шмагають печенізькі конюхи конячими жилами. Наче божевільний вибіг із воріт і як прогнаний пес волікся дорогою. Княжі вартові спинили його при городських воротах. Він зняв із себе меч, віддав його вартовим і мов колода впав на солому поруч них. Дармо вони частували його вечерею та медом.
Коли прокинувся від раннього холоду ще ввижалася йому вчорашня дія у дворищі Козняка. Як це сталося, що він не найшов у собі сили опертися поглядові Свена? Ще й тепер наче хтось острим ножем підтяв його коліна. Коли нагадав собі погляд варяга, відчував, що навіть молитвою не прожене якогось діявольського чару. Як помстити смерть Доброгоста? А тут, як на лихо, Роман у Візантії, князь Бог зна де… Одним словом може воєвода відобрати йому честь перед Козняком, князем і народом…
Станко узяв меч і пішов дорогою у місто. Пустою вулицею прямував на Берестово. Ні живого духа не видко було ще на доріжках густо забудованого міста. Станко йшов далі в острог; якась невідома сила тягла його у цьому напрямку так довго, доки не доглянув просторого дворища, з зеленими віконницями. На тлі будинку ввижалась йому русявенька голівка зі синіми очима Лелітки
