78
Досвіта молодий Збранич висповідався і пішов дорогою у Київ. Два дні не стрічав ні живої душі, аж третьої наскочив на чабанів із Родні. Ці вельми зраділи, що побачили бранця, який утік із печенізької неволі, годили йому у всьому і провели до найближчого, у лісах загубленого хутора пограничників, а ці відвезли його верхи до одної зі станиць, якими Володимир обезпечив усе південне погряниччя держави.
Були це з кругляків будовані хати, криті дерниною та окружені валами. У такій вартівні сидів десятник з княжої дружини та звичайно від десять до двацять ополченців з місцевого населення.
Княжий десятник розпитав Станка, хто він і звідкіля, а що знав його ймення з оповідання товаришів, то й не стримував його і вислав у Київ разом із кількома вартовими з ріжних сіл, які верталися домів після служби у станиці. Їх товариство було Станкові дуже понутру; парубки були веселі, співали пісні, розказували побрехеньки, а крім цього від них довідався, що начальником дружини у Києві став Мстислав Воєславич і тисяцький Добриня, що всі варяги поплили у Візантію. Чи сам князь був разом із ними чи залишився у своїх землях, цього не знав ніхто.
Останньої днини дороги молодий Збранич залишився сам. Коли вїхав на передгороддя над Либеддю, був уже вечір. У город уже не пустять, треба б ночувати у прибрамній вартівні, але не мав защо. Їхав у ваганні, аж недалеко городських воріт побачив при стовпі привязаного баского коня.
