56
Свен згірдно засміявся.
— З тебе промовляє жіноча порода. У тебе нема спромоги вбити героя, якого приваби обезсилили тебе!
Рогніда спалахнула.
— Досить того! — крикнула суворо. — Твоя правда, Свене! Не дам тобі ще рішення, бо Володимира нема у Києві, а не знати, що буде до того часу.
— Чого-ж ти надієшся, ще? — глузував Свен дальше.
— Не бий батогом коня, на якому маєш їхати у бій. Ти не все знаєш. Володимир змінився. Нема в нього давньої грубости, він менше думає про походи, а більше про лад держави, рідню, діти…
— Вичерпалася, значить, сила! — завважив Свен. — Він не наш! Видко не багато її в нього й було раніше.
— Помиляєшся! Тільки Льокі — велетень вогню знає, скільки сили у цьому мужеві. Але є в нього те, чого не буває у наших, є багато ніжности, доброти… прикмет, яких мені й назвати годі у нашій мові! Його бажанням є затерти у памяті всіх криваву минувшину, коли збирав спадщину свого батька. Два тільки спомини мучать його: Ярополк і Рогволод.
— Ах! то Добриня казав правду!
— Не знаю я, що казав Добриня, але тямлю, що князь говорив мені останнього вечора про те, як він любовю до мене хотів затерти кривавий
