51
людьми одне тільки залишається посередині, це князь та його рід. Це той вузол, який звязує до купи ріжні розбіжні змагання, бо голова князя це прапор усієї держави, це знамя влади для всіх вір без розбору!“
— Говорить, як грек! — закпив Свен. — Біда тільки, що руському князеві так далеко до порфірородного кесаря, як борсукові до ведмедя!
— Хто знає! — відтяв Мстислав. — Сила це божий дар, а пурпура тільки ганчірка.
— Ба, як так, то й ідол Перуна чи Тора це тільки дерево чи металь. Пусті твої слова, Мстиславе! Можна і в ведмежій шкірі бути борсуком!
Свен вийшов полишивши бояр у живій розправі над словами князя. Він відчув тільки одне: що став князеві непотрібний, а то й зайвий.
Швидким кроком ступав Свен вулицями Києва. Раз-ураз стрічали його знайомі бояри, дружинники, купці, та він не бачив нікого. Аж коли опинився в острозі, недалеко дворища Рогніди, там, де головна вулиця звертала на Поділ, спинив його незвичайно оживлений рух. На високих, двоколесних телігах везли загорнені у чорні, заялозені сорочки та портяниці погоничі, якісь великі звої. Між погоничами видніли тут і там скісні очі болгарина чи хозара, мягкі повстяні постоли, повязані сорокатими волоками розбризкували грязюку, а хрипкі поклики купців у ріжних мовах, вказували, що це каравана із Болгарії, яка привозила східні товари, шовки, золотий філіґран, коріння, криві мечі, перські та кавказькі невольниці.
