49
покидає того, кому найбільше завдячує, на поталу своїм рабам і христіянам? Ніодин варяг не вдарить у щит у його честь, коли не впаде голова мого противника від княжого топора! А коли вона не впаде то — тут варяг вдарив дебелою рукою об меч — то на силу найдеться сила, на злочин — кара, на кривду — помста!
То сказавши, звернувся до виходу. Але Добриня простяг руку.
— Зажди, Свене! — прохав. — Не відходи у гніві, бо кленуся світлом Дажбога-Хорса, не маєш чого. Сам кажеш, що заслуги твої великі. Але за тимчасову користь покутує нераз людина усе життя — відповів поважно Добриня, стягнувши брови.
— Ха, ха! — зареготався Свен. — Муж не покутує ніколи, покутує тільки зрадник, боягуз, раб або христіянин!
Ніхто з присутніх не знав, про що ішла річ між Свеном і Добринею. Але вони обидва хвилину гляділи один на одного і перед очима їх станула жахлива дія у шатрі Володимира, коли до нього прибув востаннє Ярополк… У душі варяга вірлом здіймався до лету тріюмф, а в серці Добрині залягло щось, як холодна криця.
Добриня заговорив знову.
— Є у світі звірі, які тільки кровю живуть, а є й такі, які тікають від крови. Твої заслуги, неначе криваве рядно. Хто послугується хижаком, сам ним стає.
