27
лоді по городах, готові на кожний поклик. Є й до триста сотень на один кивок княжого меча! Крім цього для постійної забезпеки краю я завів ополчення. Усякий на моїх землях знає, що йому робити, куди йому звернутися у небезпеці. Одначе є в мене ще шість тисячів варягів, які сидять тут у Києві. Я мусів згодом назбірати їх аж стільки, бо не бажав доводити Русь до того, щоб проливала братню кров деревлянської чи радимицької рати. Така кров взиває помсти до неба, а князя віддає в руки тих, що її пролили. По мойому у князя не повинно бути ріжниць у правлінні волостями, тимто я побивав домашніх ворогів чужим мечем. Та тепер ця найбільш потрібна оборона стала тягарем…
Володимир потер чоло рукою.
— Я міг би почати якунебудь війну. Нема чого сидіти дома. Нема в нас жінок, як була мати чи бабка Ольга. Почати війну! — та при невдачі пропаде все, що я надбав за пятнацять років, як пропала була відумерщина Святослава. Нема в мене княгині, немає вінка, нема держави. Варягів вишлю у Царгород! — закінчив князь по надумі.
— І зробиш добре! — притакнув Добриня. Кесарі оплатять їх і оплачуватимуть далі, бо в них завсіди якась війна, то дома, то на чужині, а війська нема. Зледащіли ромеї…
— Крім цього пішлю ще кілька своїх, — говорив далі князь, — щоб побачили та почули все, що треба нам знати про босфорський город. От-
