24
— Чи ти, Володимире, приписуєш мені вину смерти Святослава?
Князь усміхнувся.
— Боги мені свідками, що не гадаю цього. Причина смерти мого батька була в його буйній, завзятущій вдачі. Він шукав слави, а про землю не журився ніхто. Тимто й земля не могла журитися ним. Перун не Дажбог, хоч і лискавкою поразить ворога, та хліба не дасть!
— Я казав тоді князеві, — говорив Путята далі — не шукай чужої землі, княже, а то й свою втратиш. Я не спинював його тільки у боротьбі з хозарами, печенігами, неслухняними боярами. Одначе зібравши батьківські землі, він не дав їм ладу, який забезпечив би внутрішній мир Дажбоговим внукам, тільки попхався у Болгарію та там і згинув. Інше діло оборонити власну землю, інше завойовувати чужу. Олешич каже, що греки і ми повинні триматися разом і каже правду. Довкола нас дич, погани, маса озвірілих ворогів, а союзника нема. Таксамо і в кесаря греків.
— Хіба відкупитися поможе, бо й сам до цього навик! — усміхнувся злобно Мощанин.
— Не поможе, кажеш? Певно, що з військом сюди не прийде, у нього війська мало. Зате є зброя куди краще нашої, є грецький вогонь, кораблі, гроші. Зате нема у греків хліба і рук, а одного і другого в нас може аж занадто. Оперта на нас Візантія простоїть до віку і підтримає нас. Ось і франки повязалися з Римом.
