22
— Вибачте, достойні бояри, вибачай і ти, Добрине! Сивому волосові належиться пошана, хочби й від князя. Послухайте мого питання та дайте мені відповідь, щиру, правдиву, таку, яку даєте свому серцю. Ви знаєте, що грецькі кесарі прислали мені посла. Цей посол розказував, що над Босфором стоїть уже під Царгородом Варда Фока, братанич царя Никифора, який збунтувався після смерти Цимісція…
— Справедливий суд Господен! — закликав боярин Олешич, середнього росту, кремезний муж у білій, вишиваній сорочці зі золотим хрестом на шиї. — Небіжчик Никифор Фока привів батька твого на криве діло, в якому наложив Святослав головою. А ось тепер меч свояка Никифора сам повис над Візантією, як рука Божої помсти.
Четвертий, наймолодший дорадник, боярин із Мощаниці, засміявся і відповів:
— Ти, Олешиче, завсіди мішаєш Бога у людські справи, а забуваєш про те, що йому ніяке діло до Святослава, або до його сина, бо ні той ні другий не христіяни!
— Мій Бог, Мощанине, є батьком усіх людей і ніякий вчинок дітей не є байдужий батькові. Без його відома волос не спаде з голови старця, не виросте на голові дитинки, безмежна його доброта, мудрість і справедливість.
З відкритими устами слухав Олешича найстарший у зборі муж, Путяга, — сивий як голуб. Володимир теж слідив уважно за ходом його га-
