130
дівники у круг пальми, рожі, жасмін, під якими стояли вигідні лавочки для відпочинку. Наче промені від цього осередка розбігалося дванацять довгих трикутних грядок, засаджених ріжнобарвними цвітами. Довкола збірника бігла широка стежка, висипана білим пісочком. Грядки перепліталися та губилися між ґрупами чінар, лаврів, кипарисів, тінистими альтанами або штучними печерами з вапняка та сорокатого зліпняка. Статуети Ероса, німф та сатирів раз-у-раз виринали зпоміж зеленого гилля, якби боялися золотистої бані і високого хреста влахернської церкви. Тому, що імператори здебільша жили у Маґнаврі, Порфіреоні або Буколєоні, божкарі-фанатики патріяршого двора забули про віддалений Влахерн, який любила колись Теофано, а тепер Анна.
Хто перейшов добре стережені ворота, які вели з церковної огради у палату, цей опинився наче в старовинному Елізію, де збереглися ще останки казкового світа клясичної краси.
I ось за плечима чорноризця, наче за полумяними безоднями Фляґетону та за тихою течвою Лєти розвернувся зразок цього забутого раю. Володимирові враз підіймалися груди, ніби при їзді верхи безмежними степами Подніпровя. Якесь свійське повітря повіяло цілющою струєю розмаху. Ось тут находив він вимріяну волю людини, втілену у творах мистецтва за плечима чорноризої облуди.
Роман і Анастас відступили, бо гадали, що Володимир бажає залишитись сам один зі своїми
