вас нагорода від людий, а ласка від богів, але за дозвіл відповідає сам фараон, без огляду на вислід…
Наче від укушення скорпіона зірвався Евмахос з сідала.
— Ах! то великий Рамессу боїться… — крикнув і вмить зрозумів, за чим Горсутен прибув до нього у південну жару.
Але каправі очі Египтіянина, які блукали аж досі по шатрі, устремилися в лице Пелясґа питливим поглядом, наче бажали до дна проглянути душу героя.
— Хто приказує львам пустині, кому Амон праворуч і ліворуч, сей не боіться нічого! — скартав шамбелян полковника, — і ніхто, ніхто, кажу, не сміє про се сумніватися.
— Не я сумніваюся про се, але всі ті, що побідивши льва або леопарда, ховаються у сітку з волосіння перед москітами.
Широко засміявся Горсутен і поклепав по плечи Ксанта.
— На Тота! — повторив. — Не тільки у нас бувають мудрці. Бачиш, якраз таких-то москітів обавляється начальник королівського дому жінок. Сьогодня його святість ночуватиме у храмі Гатори, яка дарує йому у заміну за щедрі жертви молоду, гарну танечницю! На ній буде самоцвітів та жемчугів на двацять талантів золота. Одначе жертва жертвою, а гріх гріхом. І одно й друге… ти розумієш мене, достойний та хоробрий герою?
— На Геракля! Розуміти розумію, але хай лопну, як жаба під ногою водоноса, коли знаю, чого від мене хоче його святість.
— Хоче, а радше хоче начальник Пагімту, щоби ти був із фараоном у сю ніч, щоби твій дотеп і твій меч станули між ним, а невидимим ворогом. Ти сторожем найвищого добра Кему.
Наче Зевесова лискавка майнула в очах Евмаха. Він сам не знав, що й відповів Горсутенові, але видко щось до речі, бо королівський повірник, вельми втішний всідав до носилки.
Як тільки затихли у віддалі кроки носіїв, зірвався Евмахос з місця, на якому сидів і нагло став виконувати у шатрі якійсь орґіястичний танець, наче ошалів від радощів. Його лице викривлювалося у якусь дивовижню маску реготу, а з уст добувалися дикі оклики. Але ось поза занавісою почулися знова спішні кроки й Евмахос у мить успокоївся. У вході шатра показалося налякане лице Лязіоса.
— Що тобі, брате? — спитав зачудуваний, — невжеж вино помрачило твій ум, або вжалила змія-поганка? А може побачив полуденного демона Ефіяльта?
