ші до ями, жінка його пішла віднести братовій мірку і з великої радости не завважала, що одна штука золота причіпила ся до дна.
„Братово!“ сказала віддаючи мірку, „видиш що я не довго тримала твоє начинє. Дякую тобі щось менї пожичила.“
Сказавши тоє, попращала ся і вийшла. Жінка Кассима оглянула дно мірки і дуже зачудувала ся, коли там побачила золотий гріш. На вид сей, серце єї опанувала заздрість.
„А то що!“ сказала сама до себе. „Алї Баба має тілько золота, що аж міркою від збіжа мусить його мірити? Звідки сей нуждар міг набрати тілько гроший?“
Кассима не було єще в дома, він сидїв в своїм склепі, з котрого доперва вечером повертав. Жінка вже не могла єго діждати ся, так мучила єї терпеливість, щоби йому чим скорше оповісти о тім золотї, і була певна, що і Кассима зацїкавить се так само як і єї зацїкавило.
