— Те, що я вам досі оповідав, хоч як воно просте та зрозуміле, не завсіди було таким ясним для людей. Їм того всього ніхто не сказав; вони мусіли самі своїм розумом до того доходити, робили ріжні спроби й багато натерпілися, заки дійшли до того знання, яке сьогодня мають.
— Чого ж вони терпіли? Та ж робити такі спроби, про які ти нам говорив — це ж не мука, а радше забавка, — сказав один із старших парубків.
— Добра мені забавка! — відповів Санько. — Тобі воно забавка, коли ти цілий день що инше робиш, а тільки в ряди-годи прочитаєш якусь навчаючу книжечку, або послухаєш моїх оповідань. А для людей учених їхня праця — робити ріжні наукові спроби або писати такі книжки — це така сама робота, як для нас, селян, на хліб працювати. Коли такий учений приїде на село на віддих, і попробує чи то дрова рубати, чи орати, чи косити, то й йому це один або два дні може виглядати на забавку, так як тобі забавкою є читати книжки або слухати, що другі оповідають.
— Твоя правда, Саньку, — сказав другий, — робота, яку робиш що дня, стає тобі мукою, а те, до чого берешся тільки часами, мусить виглядати розривкою. А мучитися й терпіти мусить кожний.
— Та ви мене ще не цілком добре порозуміли, коли я говорив про терпіння вчених людей. Вони не від того терплять, що мусять працювати, та що наукою заробляють на хліб насущний, так як селяне плугом і косою. Бо ж працювати мусить кожна людина. А вчені свою науку люблять, бо як би її не любили, то могли би її кинути й займатися чимось иншим, от хочби писати по канцеляріях, бо це ніколи не є таке важке, як наукова праця. Але вони терплять від чого иншого, а часто й на смерть наражуються своїми спробами. Я ж вам оповідав, як то одного московського професора грім убив, коли він хотів за прикладом Френкліна стягти його з неба до своєї робітні. А кілько то летунів погинуло, коли випробовували до лету свої нові машини! А нащо вони це робили? Щоби другим було вигідно жити. Неодин учений, що займався ріжними вибуховими ґазами, згинув при своїх спробах. Неодин лікар, що хотів дослідити заразки ріжних страшних недуг, заразився ними й помер, — не від того, що йшов до хорого лічити його, тільки підчас праці для добра своїх ближніх, бо хотів випробувати, як найліпше ці недуги лічити. Ось бачите, як то вчені терплять — не через себе самих, через свої гріхи, а для науки і для добра других.
