князь свои слова о прощеню ворогамъ затвердити пласнммъ примѣромъ. Въ сѣмъ бо листѣ прощає провину родовому свому неприятелеви, бо не хоче погубити землѣ рускои.
Цѣле Поученє ко̂нчить ся молитвою ко Спасителю, Матери божо̂й и Андрею Критскому, творцю канона покаянного.
Поученє Володимира Мономаха було найдене въ Лаврентієвско̂й рукописи Несторовои лѣтописи, де оно вставлено по̂дъ 1096. рокомъ. Але розбо̂ръ сего памятника доказує, що не лѣтописецъ, але самъ Володимиръ написавъ цѣле Поученє, та що оно складомъ своимъ духови XII. вѣка зовсѣмъ во̂дповѣдає.
Языкъ Поученя, будучи въ основѣ своѣй церковно-славяньскимъ, заявляє багато признако̂въ тогдашнёи живои мовы рускои.
— Сѣдꙗ на санехъ помꙑслихъ въ дѹши своѥй и похвалихъ Бога, иже мꙗ сихъ дневъ[1] грѣшнаго допровади. Да дѣти мои, или инъ кто, слꙑшавъ сю грамотицю, не посмѣйте сꙗ, но омѹже[2] любо дѣтий моихъ, а приметь ѥ в сердце своѥ, и не лѣнити ся начнеть, такоже и трѹжати сꙗ. Первоѥ, Бога дѣлꙗ и дѹша своѥꙗ[3], страх имѣйте божий въ сердци своѥмь, и милостꙑню творꙗ[4] неоскѹднѹ, то бо ѥсть начатокъ всꙗкомѹ добрѹ. Аще ли комѹ не люба грамотицꙗ си, а не поохритають сꙗ[5], но тако се рекѹть: на далечи пѹти[6], да на санехъ сѣдꙗ, безлѣпицю си молвилъ. Ѹсрѣтоша бо мꙗ сълꙑ от братьꙗ моѥꙗ на Волзѣ, рѣша: „Потъснися к намъ, да вꙑженемъ Ростиславича[7] и волость ихъ отъимемъ; еже ли не поидеши съ нами, то мꙑ собѣ бѹдемъ, а тꙑ собѣ.[8]“ И рѣхъ: „Аще вꙑ
- ↑ дневъ рус. днѣвъ, ст. слов. gen. pl. дьнъ.
- ↑ омѹже с. є. јомѹже = ѥмѹже; омѹже любо дѣтий моихъ кому зъ моихъ дѣтей се подобає ся.
- ↑ дѹша своѥꙗ gen. sg. ст. слов. дѹшѧ своѥѩ.
- ↑ творꙗ; правильно було-бъ творꙗще. Союзъ и въ сѣй партиципіяльно̂й конструкціи є злишнимъ.
- ↑ а не поохритають сꙗ = ти̂ нехай не ругають ся.
- ↑ на далечи пѹти; nom. sg. далечь пѹть далека путь.
- ↑ Ростиславича acc. dual. Се були: Володарь, князь Перемыскій, Василько, князь Теребовельській, сынове Ростислава, стрыйного брата Володимира Мономаха.
- ↑ Фраза: мꙑ собѣ бѹдемъ, а тꙑ собѣ выражає основну мысль усобицѣ.
