153
на малюнку чоботи, рос. „сапоги” і читає по своєму — чоботи, отже букву „с” вважає за „ч”; бачить труну і напис „гроб”, а читає труна, отже „г” вважає за „т”.
Про життя Л. Яновської у Радянській Україні нічого не знаємо. Здається вона ще живе; бодай не приходилося ніде надибати вісток про її смерть. За радянських часів твори Яновської перевидано і видано два нові драматичні твори — „Людське щастя” і комедію „Четверта аксіома”.
ЛЮДМИЛА БЕРЕЗИНА-ВАСИЛІВСЬКА (ДНІПРОВА ЧАЙКА)
Відома під літературним імям Дніпрової Чайки, Людмила Олексіївна Березина вродилася дійсно коло самого гирла ріки Дніпра, в селі Збуріївці, на Херсонщині, у 1861 році. Батько її, парох того села, був людиною дуже суворої вдачи, а до того й матеріяліст, тож дівчина, з своєю сестрою Марією, немало в діточих літах натерпілися. Захист дітям, як і всюди, давала їх мати, людина лагідна і дуже добросердечна, що своєю незлобивістю перемагала навіть крутий норов о. Олексія.
Вчилася Людмила Березина в дівочій гімназії в м. Одесі. По скінченні школи там же і учителювала якийсь час у народній школі, поки не зустрінула статиста Херсонського Земства, Теофана Василевського, автора „Записок українця з побуту між південними славянами” (писав під псевдон. Софрон Круть), свого пізніщого чоловіка. З ним переїхала в Херсон, познайомилася з родинами письменника Д. Марковича та Олександра Русова, що мабуть і піддали молодій жінці думку зайнятися літературою.
Перше її оповідання „Знахорка”, надруковане у 1885 році в Одесі. У збірнику „Степ”, в Херсоні, наступн. року поміщено її два вірші „Зоря” і „Бурун”. Далі її поокремі праці залюбки друкуються по ріжних українських альманахах, в галицькій „Зорі” та Літературно Науковому Вістнику обох видань — київського і львівського. Перший том поезій в прозі Людмили Василівської вийшов у 1919 році, а видавання дальших праць припинилося завдяки бурхливим часам горожанської війни. Повне видання її творів вийшло в Харкові, аж у 1930 році.
Останні роки свого життя провела Людмила Олексіївна у
