144
ром. А він був не одиноким...
Дочкою сільського священика була піонерка жіночого руху в Галичині, наша письменниця Наталія Кобринська, з роду Озаркевичів. Родилася вона в с. Белілуї, 1851 року, де батько іі був парохом. Хоча родина бідною не була, однак малу Наталку до школи не посилають, на тій основі, що „жінкам освіта непотрібна”, як думали тоді наші й не наші опікуни Галичини. На честь батьків Наталки треба додати, що й шкіл тих у Галичині для дівчат зовсім не було. Дівчина вчиться в дома, від братів-ґімназистів, а більше намагає самоосвітою. 20-літною дівчиною, виходить вона замуж за теолога, Теофіля Кобринського, людину культурну й доброї вдачі, але по шістьох роках подружного життя зістає вдовою і без найменшого матеріяльного забезпечення. Вона Їде до батьків й живе у них, або з братами, все своє життя. На батькові кошти Кобринська виїздить на якійсь час до Відня, а звідтам, з своєю стриєчною сестрою Софією Морачевською, до Швейцарії, де знакомиться з Мих. Драгомановим, що зробив не неї надзвичайно велике вражіння. Він то й порадив молодій жінці зайнятися працею над піднесенням українського жіноцтва.
Кобринська вернула з Швейцарії з метою піднести жіноцтво до розуміння своєї людської гідности, а Галичина зустріла її модерною „Швейковщиною”, тобто нерозумінням вищих потреб людини, кпинами й насмішками. Засноване нею перше українське жіноче товариство у Станиславові (1884 р.) довго не прожило, та й сама основниця мусіла задумів зректися і на якийсь час зійти з людських очей. В часі такої примусової бездіяльности навязує звязки з сестрою Драгоманіва, Ольгою Косачевою й обі задумують організувати жіноцтво обох тодішних Україн. За підмогою Івана Франка і Ольги Косачевої (Олени Пчілки) Кобринська видає перший український жіночий альманах „Перший вінок”. У тому „Вінкові” містять свої праці сама Кобринська, Уляна Кравченко, Олена Бажанська-Озаркевич, Марія Рошкевич — галичанки, та надніпрянки — Ганна Барвінок, Дніпрова Чайка, Леся Українка й Олена Пчілка. Кобринська помістила в альманаху свою першу повість „Пані Шумінська”, оповідання „Пан Суддя” та чотири статті про стан жіноцтва в Галичині і жіночий рух. Ці статті станиславівський ча-
