138
й української літератури, обзнакомити ті кола з минувшиною України, показати красу і плинність української мови, її зворотів. Визначалася Людмила Драгоманова також як громадська діячка. Вона є ініціяторкою денних притулків для робітничих дітей в Україні і Росії. Думала засновувати їх по швейцарським методам, з якими вона добре обзнакомилася перебуваючи на еміграції в Швейцарії з чоловіком разом, однак безуспішно. Умерла Людмила Драгоманова у 1918 році.
її дочка, Людмила Михайлівна Драгоманова вийшла замуж за професора Софійського університету в Болгарії, болгарського національного діяча, письменника й історика, автора солідних праць про Україну і перекладача творів Шевченка на болгарську мову, Івана Шишманова (1862-1928, походить з роду давного (963 року) болгарсько-македонського царя Шишмана), амбасадора Болгарії в Українській державі у 1918 році.
ТЕОФІЛЯ РОМАНОВИЧ
З відродженням українства, слідом за літературою, відродилося театральне українське мистецтво. Відродилося, а не заістнувало, як у нас пишуть, бо театральне містецтво істнувало у нас ще за часів Козаччини. Знаємо кількох авторів драм і комедій, чи там — як звали в давнину „інтермедій” — таких як св. митрополит Дмитро Ростовський, архіепископ Теофан Прокопович і кількох забутих світських драматургів. Відбувалися й вистави, переважно під відкритим небом. Основник театрів у Росії, Волков (часи царцці Елизавети), взорувався на український театр; виставляв і давні українські пєси, бо в Росії таких ще не було зовсім.
Відродження українського театру почалося щойно у 70-х роках минулого століття, в обох Українах одночасно. Великі заслуги над відродженням нашого театру в Галичині положила Теофіля Романович.
Побачила вона світ у Золочеві, 1842 року, в родині Рожанківських. Про діточі її роки мало що відомо. Замуж вийшла за буковинського суддю і пізніщого театрального діяча Михайла Коралевича. Романович — це її сценічне імя. У 1870 роках почала свою діяльність над відродженням національного театру
