так було, то Марія Маркович не могла б писати по українські перед своєю смертю, бож її другий чоловік на письменництві не розумівся, отже і не міг їй помагати. Треба думати, що й сама письменниця вважала б для себе пониженням приписувати собі чиюсь працю. Таке трапляється лише у наших днях…
До перших українських письменниць, хоча може й не так визначних в порівнанні з Ганною Барвінок, належить також дружина видавця й редактора „Основи” Василя Білозерського (1825–1899), Надія, з українізованого німецького роду Ген. Родилася вона 1838 року. За Білозерського вийшла замуж коло 1860 р. Ця письменниця належить більше до істориків. Писала по російські історичні розвідки про українські землі та студію про Василя Наріжного, тепер забутого письменника, який писав російською мовою повісти з української історії, між іншим про гетьмана Мазепу.
Взагалі, ціла родина Білозерських визначалася в українській історичній і побутово-літературній ділянці. Бо й другий брат Ганни Барвінок, Микола, (1833–96), також зіставив працю по собі, що забезпечила йому місце в історії української літератури. Ця праця — досліди про так звані Півднево-Руські, то б то українські літописи. Писали Білозерські переважно російською мовою не тому, що може українською володіли не зовсім добре, а по тій причині, що їх письменницька діяльність припала на часи найбільших нагінок і заборон на українську мову, отже друкувати щось по українські було неможливо. По друге — не було ще й українського читача.
Дружина і співробітниця Михайла Драгоманіва (1841–95), Людмила, з роду Кучинських, родилася 1842 року. Визначалася як талановита артиства в траґічних ролях, прим., в ролі Катерини в драмі Островського „Гроза”. Помагала чоловікові у його працях, по при те перекладала твори українських авторів для російських видавництв і часописів, з метою перебороти упередження російських культурних верств супроти українства
