нашу мову ще набуває більшої сили й щирости. Коли візьмемо молитву Іляріона за землю русько-українську (здається одинокий переклад мій; за якісь інші бодай не чув), чи то в оригіналі, чи в перекладі, то переконаємося, що від неї віє такою могутністю, красою зворотів і щирим почуттям високої любови до України, народу і князя Ярослава, любови до прийдешних поколінь, що сльози на очі витискаються. Не дивується людина, чому молитва Іляріона читалася у всіх значніщих Богослужбах аж до 1685 року, а дивується чому іншому: чому вона забута тепер? Та щож… Не такі тепер часи, не такі й люди.
Опісля настав національний занепад. Верхи опинилися у сусідів, а низи поневірялися на панщині, у кріпацтві… За увесь той період маємо кілька праць: Літописи Самійла Величка, Самовидця та Грабянки і славну „Історію Русів”, але… Не знаємо, хто був отой „Самовидець”; певно не знаємо також хто був автором історії, а писалася вона вкінці XVIII віку. (Приписують архієпископові Юрію Кониському, або Григорію Полєтиці). Ці праці є світанком нашої нової літератури.
Батьками новітної нашої літератури є Іван Котляревський (1778–1843) та Григор Квітка-Основяненко (1769–1838). Ці два великі українці доказали „старшим братам”, що мужицькою, хахлацькою мовою можна не лише сміховинки розповідати, — як у ті часи думали, — але й викликати найглибше духове зворушення; заставити людину — в залежности від того, які почування хоче викликати автор чи оповідач — плакати чи сміятись.
Відродження нашої літератури почалося з праць мужчин. Не минуло одначе й четвертини віку, а в літературі зайняли поважні місця дві жінки — Олександра Кулішева та Марія Марковичова-Жученко. Була ще й третя, — авторка знаної усім пісні „Ой не ходи Грицю та на вечорниці”, молода дівчина, Олександра Псьол, з Полтавщини. Ту пісню дехто приписує навіть напів легендарній Марусі Чураївні, що мала б жити у часах Хмельниччини і за отруєння свого невірного жениха була засуджена на смерть, але помилувана гетьманом Богданом. Інші добачують в авторці Олександру Кулішеву. Про О. Псьол писав Тарас Шевченко, запитував приятелів, що то за людина. Якшо була б це Кулішева, то Шевченко про неї не розпитував
