новищі, правителем України став генерал Бібіков, від Бірона нічуть не відмінний. Наказано тоді, щоб всі податки з України йшли у Московщину. Розміщено по українських селах коло пів сотні московських полків, яких селяне власними коштами мусили утримувати, бо відділів постачання у ті часи ще не було. З України міліонами забірано худобу, коней, десятками міліонів пудів збіжжа. Сотки тисяч козацтва й селянства гинуло на півночі на непосильних роботах. Старшина, хоч як вона була лояльна, не оминула Сибіру. Навіть член св. Синоду, митрополит київський, Варлаам Вонятович був тортурований й увязнений на далекій півночі, правдоподібно на Соловках, за те, що сказав чулу проповідь з приводу смерти Павла Полуботка ще з перед кількох літ. (На Вонятовича доніс наш таки „патріот”, архієпископ Теофан Прокопович). Позбавлено митрополита сану й суджено ніби то за те, що не відслужив молебну у „царський день”, бо дійсні причини, як і все про Україну старанно затаювано.
Бувши від природи людиною добродушною, царівна Елизавета не цуралася селянства, часто влаштовувала вечерниці та ріжні забави з селянськими дівчатами, а особливо любила музику й спів. Ця прикмета звела її з українським козаком Олексієм Розумом.
Козацький рід Розумів походив з Козелецького повіту у Чернигівщині. Першим, знаним в історії козаком Розумом був Яків. Мав Яків двох синів — Івана і Григора. Григорові химерна доля судила мати невісткою російську царицю.
Мав він двох синів, — Олексія, родився 1709 року, та Кирила, род. 1722 року. Помер він у 1730 році, позіставивши вдову, Наталку на імя, та синів в умовах страшної Бироновщини.
Олексія Розум володів чудовим голосом. Якось почув його спів петербурський достойник. Він як стій забрав молодого козака до столиці й призначив до царської капелі. Опісля, коло 1735 року Олексій одержав звання царського бандуриста, та перейшов на службу до персональної капелі царівни Елизавети. Царівна зачарувалася голосом Олексія; з того виникла симпатія, а через рік російська царівна стала козачкою Розумихою. Як щоб не німецьке засилля і не жорстокости Бироновського режіму, то Елизавета ніколи не стала б царицею. Держа-
